Неділя, 22.10.2017, 03:57
Вітаю Вас Гість | RSS

Уманська ЗОШ І - ІІІ ступенів № 5 ім. В.І.Чуйкова

Меню сайту
Наше опитування
Яку операційну систему Ви використовуєте?
Всього відповідей: 468
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Поради батькам

ПОПЕРЕДЖЕННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД ПІДЛІТКІВ

Соціально-психологічні, індивідуально психологічні та особистісні чинники виникнення та перебігу суїцидальної поведінки у молоді

До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та юнаків, відносять:

- серйозні проблеми у сім'ї;

- відвернення однолітків;

- смерть улюбленої або значущої людини;

- розрив стосунків з коханою людиною;

- міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

- проблеми з дисципліною або із законом;

- тиск, здійснюваний групою однолітків, передусім той, що пов'язаний із наслідуванням самопошкоджуючій поведінці інших;

- тривале перебування у ролі жертви або «козла відпущення» («цапа відбування»);

- розчарування успіхами у школі чи інституті, або невдачі у навчанні;

- високі вимоги у навчальному закладі до підсумкових результатів учбової діяльності (Іспитів);

- проблеми із працевлаштуванням і погане економічне становище, фінансові проблеми;

- небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

- зараження СНІД або хворобами, що передаються статевим шляхом;

- серйозні тілесні хвороби;

- надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які впливають на суїцидальність підлітків і юнаків, то до їх числа належать:

- психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші душевні захворювання);

- зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти су спільної поведінки у сім'ї;

- сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;

- насилля у сім'ї (особливо фізичні і сексуальні);

- недостача уваги і турботи про дітей у сім'ї, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

- часті лайки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;

- розлучення батьків, ухід одного з них із сім'ї або його смерть;

- часті переїзди, зміна міста проживания сім'ї;

- надто низькі або високі очікування і боку батьків по відношення до дітей;

- зайва авторитарність батьків;

- відсутність у батьків часу і недостатня увага до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу оточуючої дійсності.

Психологи вважають, що деякі риси особистості юної людини також можуть бути пов'язані із суїцидальною поведінкою, зокрема:

- нестабільність настрою або його надмірна мінливість;

- агресивна поведінка, злобність;

- антисоціальна поведінка;

- схильність до демонстративної поведінки;

- високий ступень імпульсивності, схильність до необдуманого ризику;

- дратівливість;

- ригідність мислення;

- погана здатність до подолання проблем і труднощів (у школі, ПТНЗ, ВНЗ, серед однолітків);

- нездатність до реальної оцінки дійсності;

- тенденція «жити у світі ілюзій та фантазій»;

- ідеї переоцінки власної особистості, що змінюються переживаннями нікчемності;

- легко виникаюче почуття розчарування;

- надмірна пригніченість, особливо при несуттєвих нездужаннях або невдачах;

- надмірна самовпевненість;

- почуття приниження або страху, що приховуються за проявами домінування, відвернення або демонстративної поведінки щодо друзІв-однолітків або дорослих;

- проблеми з визначенням сексуальної орієнтації:

- складні неоднозначні стосунки з дорослими, включаючи батьків.

Мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути наступні:

- шкільні проблеми;

- втрата близької, коханої людини;

- ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність;

- переживання, образи;

- самотність, відчуженість;

- неможливість бути зрозумілим, почутим;

- почуття провини, сорому, невдоволення собою;

- страх покарання, тортури;

- почуття помсти, протесту, загрози;

- бажання привернути до себе увагу, визвати співчуття;

- ухід від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

Суїцидологи зазначають, що абиякі несподівані або драматичні зміни, що впливають на поведінку підлітка чи юнака, абиякі зміни в їх поведінці, словесні й емоційні ознаки слід сприймати всерйоз. До них відносяться:

- втрата інтересу до звичних видів діяльності;

- раптове зниження успішності навчання;

- незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль;

- погана поведінка у навчальному закладі;

- незрозумілі або такі, що часто повторюються, зникнення з дому і прогули у школі чи ПТНЗ;

- збільшення споживання тютюну, алкоголю або наркотиків;

- інциденти із залученням правоохоронних органів, участь у правопорушеннях.

При появі цих явиш слід звернути особливу увагу на підлітка або юнака чи дівчину.

Далі слід бути уважними до наступних поведінкових, словесних, емоційних, депресивних ознак суїцидальної загрози.

Поведінкові ознаки суїцидальної загрози:

- будь-які раптові зміни у поведінці і настроях, особливо тих, що віддаляють від близьких людей;

- схильність до необачних і безрозсудних вчинків;

- надмірне споживання алкоголю чи таблеток;

- відвідування лікаря без очевидної необхідності;

- розлучення з дорогими речами або грошима;

- придбання засобів скоєння суїциду;

- підведення підсумків, приведення справ до порядку, приготування до уходу;

- нехтування зовнішнім виглядом.

Словесні ознаки суїцидальної поведінки:

- упевнення у безпорадності і залежності від інших;

- прощавання;

- розмови або жарти щодо бажання померти;

- повідомлення про конкретний план суїциду;

- подвійна оцінка значущих подій;

- повільна, маловиразна мова;

- висловлювання самозвинувачень.

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

- амбівалентність, подвійність емоцій і почуттів;

- безпорадність, безнадійність;

- переживання горя;

- ознаки депресії;

- почуття провини або відчуття невдачі, поразки;

-надмірні побоювання або страхи;

- почуття власної малозначущості;

- неуважність, розсіяність або розгубленість.

Ознаки депресії у дітей, що схильні до суїциду:

- сумний настрій;

- втрата властивої дітям енергії;

- зовнішні прояви журби;

- порушення сну;

- соматичні скарги;

- зміна апетиту або ваги;

- погіршення успішності навчання;

- зниження інтересу до навчання;

- страх невдачі;

- почуття неповноцінності;

- самообман - негативна самооцінка;

- почуття «заслуженого» відторгнення;

- помітне зниження настрою при найменших невдачах;

- надмірна самокритичність;

- зниження рівня соціалізації;

- агресивна поведінка.

Депресивні прояви підлітків із суїцидальною поведінкою:

- сумний настрій;

- почуття скуки, нудьги;

- почуття втоми;

- порушення сну;

- соматичні скарги;

- непосидючість, неспокійність;

- фіксація уваги на дрібницях;

- надмірна емоційність;

- замкненість, скупість;

- розсіяна увага;

- агресивна поведінка;

- неслухняність;

- схильність до бунту;

- зловживання алкоголем або наркотиками;

- погана успішність навчання;

- прогули у школі, ПТНЗ, ВНЗ.

Вчителі, класні керівники повинні мати на увазі й врахувати в роботі наступні фактори ризику суїциду:

- висока конфліктність спілкування;

- ізоляція підлітка у класі чи групі;

- несприятливе сімейне оточення;

- спадковий фактор;

- неадекватна самооцінка;

- конфлікт, психотравмуюча ситуація;

- різка зміна у поведінці;

- асоціальний спосіб життя;

- егоцентризм;

- втрата членів сім'ї, погані стосунки в родині.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.

•Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

•Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

•Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

•Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

•Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

•Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростанню гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

 

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

•Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

•Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

•Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

•Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

•Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

 

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

•Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

•Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

•Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

•Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава книжка з чудовими картинками. Давай запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно, в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

      

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

•Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

•Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також  яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

•Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

 

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

•Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

•Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

•Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

•Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

 

Поради батькам конфліктних дітей

•Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

•Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

•Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

•Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

 

Поради психолога батькам першокласника

Порада перша: найголовніше, що ви можете подарувати своїй дитині, - це вашу увагу. 
Вислуховуйте його розповіді про школу, задавайте уточнюючі питання. І пам'ятайте: те, що здається вам не дуже важливим, для вашого сина або дочки може виявитися найбільш хвилюючим подією за весь день! Якщо дитина побачить ваш інтерес до її справ і турбот, він обов'язково відчує вашу підтримку. Слухаючи її уважно, ви зможете зрозуміти, в чому малюкові потрібна ваша допомога, про що слід поговорити з вчителькою, що реально відбувається з дитиною після того, як ви прощаєтесь з ним біля дверей школи. 

Порада друга: ваше позитивне ставлення до школи і вчителям спростить дитині період адаптації. 
Запитайте будь-якого знайомого першокласника, яка в нього вчителька. У відповідь ви, швидше за все, почуєте, що вона найкраща, найкрасивіша, найдобріша, сама ... Для першокласника вчителька стає одним з найголовніших дорослих в житті. У перші місяці в школі вчителька затьмарює і маму і тата. Мудрим вчинком буде підтримати цю «закоханість» дитини і не ревнувати. Співпрацюйте з вчителями вашої дитини, пропонуйте допомогу, проявляйте активність. У класі з активними батьками, як помічено, тісніше і краще відносини між дітьми, цікавіше життя, більше свят і походів. 

Навіть якщо особисто у вас, як батьків, є якісь питання до вчителів, вам здається, що щось треба робити по-іншому, всі тертя повинні залишитися між дорослими. Інакше дитина буде змушений розриватися між любов'ю до батьків та авторитетом вчителя. Дуже шкідливі негативні чи неповажні висловлювання про школу і вчителів «у сімейному колі», це значно ускладнить дитині адаптаційний період, підірве спокій дитини і впевненість у турботі та злагоді між важливими для нього дорослими людьми. 

Порада третя: ваше спокійне ставлення до шкільних турбот і шкільного життя дуже допоможе дитині. 
Бачачи батьків спокійними та впевненими, дитина відчує, що боятися школи просто не потрібно. Одна бабуся плакала, збираючи онука з ранку до школи. Вона гладила його по голові, бігала між портфелем і одягом і голосила: «Куди ж ми тебе відпускаємо! Тебе ж там цілий день годувати не будуть! Як же ти там один без мене будеш! »І так щоранку протягом місяця. Зустрічали хлопчика зі школи так, ніби він тільки повернувся живим з війни. 

Батьки хлопчика помітили, що ре6енок почав «боятися школи». Основну роботу провели з бабусею. Її запросили на цілий день шкільних занять, вона була присутня на всіх уроках, снідала разом з усім класом, зайшла в шкільну роздягальню, медичний кабінет, спортивний зал ... 

До речі, гордість хлопчика не була уражена присутністю в класі бабусі . Йому пообіцяли, що він розповість однокласникам, що це його бабуся, тільки якщо захоче сам. Після цього дня бабуся зрозуміла, що онук росте і тепер школа йому по плечу. Дуже швидко пройшли страхи і у самої дитини. 

Порада четверта: допоможіть дитині встановити відносини з одноліткам і відчувати себе впевнено.

Особливо ваша допомога знадобиться, якщо дитина не ходив до школи в дитячий сад. У цьому випадку він не звик до того, що увага дорослих розподіляється відразу між кількома дітьми. Хваліть дитину за товариськість, радійте вголос його новим шкільним знайомствам. Поговоріть ним про правила спілкування зі своїми ровесниками, допоможіть стати вашій дитині цікавим іншим. Навчайте його нових ігор, щоб він міг показати їх друзям. Запросіть однокласників вашої дитини до вас додому - просте чаювання, а маленький господар навчиться приймати гостей. 

Не варто «підкуповувати» увагу шкільних товаришів вашої дитини дорогими іграшками та одягом. Так ваша дитина не навчиться бути потрібним іншим сам по собі. Ваш син або дочка може зіткнутися з заздрістю і несхваленням однокласників. 

Впевнений в собі, товариська малюк адаптується до будь-якої ситуації швидше і спокійніше. 

Порада п'ята: допоможіть дитині звикнути до нового режиму життя. 
Дитина звикає до школи не тільки психологічно, а й фізично. Багато дітей у першому класі вперше стикаються з необхідністю вставати в один і той же час з ранку. Протягом 3-6 годин шкільного дня дитина активно вчиться. У шість-сім років таке навантаження дорівнює напруженого робочого дня дорослої людини. З початком шкільного навчання різко збільшується навантаження на нервову систему, хребет, зір, слух дитини. 

Якщо до цього ви не дотримувалися режиму дня, то постарайтеся м'яко ввести його Ваша донька чи син має потребу в регулярному, тривалому сні . Допоможіть школяреві навчитися засинати в один і той же час. Не змушуйте дитину одразу сідати за уроки. Дитині потрібно час, щоб відпочити. Це корисно і для самого процесу навчання. Мозок використовує час відпочинку, щоб «укласти нові знання на потрібні полички». Дитині, як і нам, після робочого дня потрібний шматочок тиші і відпочинку. Подбайте про здоров'я вашої дитини, так як у перші місяці шкільного навчання огріхи в режимі дня будуть позначатися більш серйозно, ніж раніше. 

Рада шостої: мудре ставлення батьків до шкільних успіхів виключить третину можливих неприємностей дитини. 
Багато мам і тата так хочуть пишатися своїми дітьми і так турбуються про їх оцінки, що перетворюють дитини у додаток до шкільного щоденника. Шкільні успіхи, безумовно, важливі. Але це не все життя вашої дитини. 

Шкільна оцінка - показник знань дитини з даної теми даного предмета на даний момент. Ніякого відношення до особистості дитини це не має. Хваліть дитину за її шкільні успіхи. І пам'ятайте, ніяка кількість «п'ятірок» не може бути важливіше щастя вашої дитини. 

Давайте постараємося, щоб найперші кроки, зроблені кожним малюком у шкільному світі, були для самої дитини і членів його сім'ї радісними та впевненими! 

 

Поради батькам молодших школярів

1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині , що вона гірша за інших

3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які запитання, займатися з нею тим, що їй подобається, заохочувати всі зусилля дитини, а саме її бажання пізнавати нове. Потрібно уникати стереотипів та шаблонів у роботі, розвивати творчість дитини.

4. Намагайтеся щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми  однолітками, але і з дорослими.

6. Не соромтеся підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.

7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму. Уникайте негативних оцінок дитини,порівнювати   результати  роботи  дитини   можна  тільки  з  її  власними досягненнями, а не з досягненнями інших дітей.

10. Не смикати її щохвилини, не говорити їй про недоліки, не пригнічуйте ініціативи дитини.

11. Не домагайтеся успіху силою. Примус - найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї руйнує особистість дитини. Уникайте авторитарного стилю у вихованні дітей! Уникайте прямого тиску на дитину.

13. Визнайте право дитини на помилку.

14. Думайте про дитячий „банк” щасливих спогадів.

15. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

16. І взагалі, хоч інколи  ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

17. Твердість лінії у вихованні досягається терпінням, відсутністю поспіху.

18. Знайдіть золоту середину між періодичними перебуванням малюка наодинці з собою і спілкуванням з дорослими.

 

 

Пам'ятка батькам обдарованих дітей


• Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду у разі своїх розчарувань і невдач.

• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.

• Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагай­тесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.

• Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.

• Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов'язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

• Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.

• Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі не зрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій твор­чий імпульс.

• Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелекту­альному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.

• Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має ви­ходити за межі пристойного.

• Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб ви­разити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

 

 

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА
Вчіться та навчайте дітей правильно спілкуватись


1. Щоб навчитися правильно говорити, тре­ба навчитися читати і слухати.

2. Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, по­чути, зрозуміти й запам'ятати художні особли­вості мови, мовні звороти.

3. Збагаченню словникового запасу допомо­же спеціальна робота: заведіть словник для за­пису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та вико­ристанні, добирайте до них антоніми та сино­німи, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні,

4. Намагайся не лише запам'ятати мову ора­тора, а й прийоми її побудови.

5. Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.

6. Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.

7. Щодня читайте вголос по 15—20 хв., усві­домте зміст тексту, поміркуйте, де зробити па­узу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.

 

 

Поради психолога

Ні виховній агресії в сім’ї!


Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «аг­ресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез­ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі­ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією бать­ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап­робує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит­тя — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркаль­но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при­гнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляє­мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували сим­патію та усмішку, підтримку, співчуття та на­віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия­ви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'я­зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

 

 

Поради психолога

Посміхайтесь!


Пропонуємо розгадати загадку: «Вона немає ціни. Вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючи тих, хто її дарує. Вона продовжується одну мить, пам'ять же про неї часто збері­гається надовго. Немає таких багатих, які могли б прожити без неї, і немає таких бідних, які б не стали багатші її милістю.

Вона створює щастя в домі, атмос­феру доброзичливості у справах і слу­жить паролем для друзів.

Разом з цим її не можна купити, випросити, позичити чи вкрасти, бо вона являє собою таку цінність, яка не принесе ніякої користі, якщо тільки не буде йти від чистого серця».

Так що ж це? Звичайно ж, по­смішка! Тож поговоримо про посмішку...

Вчинки красномовніші за слова, а посмішка означає: «Ви мені подобає­тесь. Ви робите мене щасливим. Я ра­дий вас бачити». Я кажу про справжню щиру посмішку - посмішку, сповнену сердечної доброти, що йде з глибини душі, посмішку, яка високо цінується в людських стосунках.

Що можна порадити, якщо ви не відчуваєте бажання посміхатись? Спро­буйте змусити себе: якщо ви наодинці, наспівуйте якусь веселу пісеньку, зга­дуйте приємні хвилини вашого життя, коли ви чудово повеселилися у товари­ша на іменинах, коли ви добре відпов­ідали біля дошки і одержали заслуже­ну п'ятірку, коли вам посміхнулася дівчина, яка вам симпатична, і погоди­лася піти з вами в кіно... Поводьтеся так, як ніби ви вже щасливі, і це приве­де вас до щастя!

Щоразу, коли виходите з дому, на­беріть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте на повні груди, «пий­те» сонячне світло, вітайте посмішкою ваших друзів. Намагайтеся зосередити­ся на думці про те, що вам хотілося б здійснити, намалюйте в своїй уяві образ симпатичної і достойної людини, якою вам хотілося б стати. Підтриму­ваний вашою думкою, він буде щохви­лини перетворювати вас саме в таку особистість!

Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас!

Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмос­феру доброзичливості в спілкуванні.

Тільки ця посмішка має йти від чистого серця, тоді ви станете багатші з її милості. Адже, якщо ви здатні зав­жди посміхатися життю, життя завжди посміхнеться вам!

Вхід на сайт
Пошук

Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтів - uCoz